Оновлення даних особою з інвалідністю. Закон переміг здоровий глузд.
В сучасних умовах цифровізації та реформування системи військового обліку в Україні виникають питання щодо захисту прав особливо вразливих категорій громадян, зокрема осіб з інвалідністю. Встановлений на законодавчому рівні обов'язок військовозобов’язаних самостійно повідомляти про зміну своїх персональних даних, включаючи інформацію про встановлення інвалідності, викликає чимало суперечок. Це питання стає ще більш критичним, коли реалізація закону стикається з відсутністю належної цифрової інфраструктури, що породжує дискусії про доцільність такого підходу.
Оновлення даних особою з інвалідністю
Проблематика законодавства
Законодавство України передбачає обов’язок військовозобов’язаних повідомляти ТЦК про зміни в особистих даних у семиденний строк. Це стосується й осіб з інвалідністю, які повинні особисто повідомити ТЦК та актуалізувати свої дані, інакше вони ризикують отримати штраф у розмірі 17 тисяч гривень. Такий підхід не враховує фізичних можливостей осіб з інвалідністю, що ставить їх у вразливе становище і провокує обурення у суспільстві. При цьому, пункт 7 статті 38 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII встановлює обов’язок медико-соціальних експертних комісій в семиденний строк повідомити відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки про призовників, військовозобов’язаних та резервістів, яких визнано особами з інвалідністю, та про зміну групи інвалідності (про військовозобов’язаних та резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, про військовозобов’язаних та резервістів розвідувальних органів України - розвідувальні органи України).
Відсутність цифровізації
Основна проблема полягає у відсутності налагодженого механізму автоматичного обміну даними між ТЦК та іншими державними реєстрами, які містять інформацію про осіб з інвалідністю. Заступниця міністра оборони з цифровізації неодноразово заявляла про те, що дані повинні «бігати» за людьми, а не навпаки. Однак, на практиці цей принцип не працює. У зв'язку з відсутністю належної цифрової інфраструктури, особи з інвалідністю змушені самостійно надавати інформацію до ТЦК, що є фізично складним завданням для багатьох з них.
Юридична колізія та судова практика
Судова практика також демонструє недосконалість існуючого законодавства. Як приклад, можна навести справу, в якій суд залишив у силі рішення ТЦК про накладення штрафу на особу з інвалідністю за несвоєчасне повідомлення про встановлення інвалідності. Суд, посилаючись на відсутність технічної можливості обміну даними між ТЦК та іншими реєстрами, визнав правомірним накладення штрафу на позивача, що вказує на слабкість нормативного регулювання цього питання в контексті захисту прав осіб з інвалідністю (справа № 308/12173/24, яку 13 серпня 2024 року розглянув Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області).
Аналіз ситуації показує, що діючі нормативні акти, спрямовані на забезпечення своєчасного оновлення даних, не враховують реальних можливостей їх реалізації в умовах недостатньої цифровізації. Відсутність автоматизованих процесів не тільки ускладнює життя особам з інвалідністю, але й створює додаткові ризики корупції та нерівного ставлення до різних категорій громадян.
З огляду на це, необхідно терміново переглянути підхід до впровадження таких норм, забезпечивши технічну можливість автоматизованого обміну даними та врахування особливих потреб вразливих груп населення.
Законодавство повинно служити людям, а не створювати для них додаткові труднощі та ризики.